?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

                              П.О. Максимов 
“Слово о погибели Рускыя земли” –
твiр  Галицько-буковинської   лiтературної школи ХII–ХIII ст.
Слово о погибeли Рускыя зeмли” iснує у двох списках:  перший (ХV ст.), знайдений у 1892 р. Х.М.Лопарьовим, збе­рiгається у Державному архiвi Псковської обл.;1 другий, вiдкритий у 1933 р. I.Заволоко серед матерiалiв Гребен­щи­ковсь­кої общини старо­об­рядцiв у Ризi, датується ХVI ст. i зберiгається в IРЛI АНР.2 “Обидва списки ... дуже близькi один до одного i мають єдиний архетип ХVст.; вiдмiнностi мiж Пе­чер­ським i Ризь­ким списками є лише у написаннi окремих слiв.”3  “За­го­ло­­вок пам’ятки “Слово о погибeли Рускыя зeмли и по смeрти вe­ли­ко­го князя Ярослава” читається тiльки у першому списку”.4 Обидва списки передують у знай­дених рукописах “По­вec­ти о жи­тии Aлeксандра Нeвского”. Перша публiкацiя була здiйснена за Пе­черським списком у 1892 р. Х.М.Лопа­рьо­вим.5  Згiдно ус­та­леної думки6, цей твiр є уривком (вступом або пер­шою части­ною) невiдомої пам’ятки про монголо-татарську навалу на Русь. Iдейна спрямованiсть, сти­лiстика, поетична образнiсть та па­ра­ле­ль­­нiсть словосполучень i зворотiв вказують на близкiсть цього тво­ру до “Слова о полку Iгоревiм”. Час написання: 1238–1246 роки.7  Бiльшiсть дослiдникiв вважає, що твiр було напи­са­но у пiв­нiчно-схiднiй Русi, але автор був пiвден­но-руського похо­дже­ння. Для iлюстрацiї за­га­ль­но­виз­на­но­го тлумачення тексту наведемо ури­вок перекладу пам’ятки.8 Щоб полегшити усвiдом­лен­ня змiсту тлумачного перекладу, фрагмен­ти з коментаря вставленi в текст у квадратних дужках.
  
"Слово о погибели Рускыя земли и по смерти великого кня­зя Яро­слава" [Мудрого] “...поганые эти страны пови­но­ва­лись ве­ли­кому князю Всеволоду [Большое Гнездо], отцу его Юрию [Долго­рукому], князю киевскому деду его Владимиру Моно­маху, кото­рым половцы своих малых детей пугали. А ли­­тов­цы из болот своих на свет не показывались, а венгры укре­пля­ли стены своих городов железными воротами, чтобы их великий Вла­димир не по­корил, а немцы [шведские на­ро­ды] радовались, что они далеко – за Синим [Балтийським] морем. Буртасы [мор­довское племя], черемисы [марийцы], вяда [одно из ма­рий­ских племен] и мордва борт­ни­ча­ли [платили дань медом] на великого князя Владимира. А им­пе­ратор царьгородский Мануил [в тексте “жюръ”: ошибочное на­пи­сание слова “кюр” (κύρος – гос­подин, по-гре­чес­ки); Мануил – ви­зан­тийский император Мануил I Комнин. Упо­ми­нание его как со­вре­мен­­ника Владимира Моно­ма­ха ошибочно] от страха ве­ликие дары посылал к нему, чтобы великий князь Владимир Царь­град у него не взял. И в те дни, – от великого Ярослава [Муд­­ро­го], и до Владимира [Мономаха], и до нынешнего Яро­слава [Все­во­ло­до­ви­ча, (великого князя вла­ди­мирского)], и до брата его Юрия, князя Владимирского, – обрушилась беда на христиан...”
    Слово о погиб-2.png

Слово о погиб-3.png
Слово о погиб-4.png

Слово о погиб-5.png

Слово о погиб-6.png
Слово о погиб-7.png

Слово о погиб-8.png

Подаємо наш переклад тексту.
Слово про загибель Руської землі
та про смерть великого князя Ярослава.
О! Світло світлая і красно прикрашена [є] земля Руська, і багатьма красотами дивує [у ній Бог]: озерами численими ди­вує, річками і покладами надр, батьківськими горами, крутими горбами, високими дібровами, чистими полями, дивними зві­ря­ми, різноманітними птахами, незчи/сленими містами, велики­ми селами, дивними садами, обителями цер­ков­ними і князями владними, боярами поважними, вельможами численними. Все є!
    Обпалена земля Руська, як і православна віра християн­сь­ка, звідси і до угорців, і до поляків, і до чехів, і до ятвязів, і від ят­­вя­зів до литовців, до німців, від німців до корелів, від корелів до Устюгу (де були тоймичі-язичники), і за “дихаючим морем”, і від моря до болгар, від болгар до бур­тасів, від буртасів до черемисів, від черемисів до мордви. То все підкорено Богом [православним] християнам, [а] язич­ни­ць­кі краї – князеві Все­во­лоду, батькові його Юрію, князю Київському. Діду його Воло­ди­миру Мономаху, коли той був у колисці, діти половецьких ханів з почтом дари підносили по закінченні незгоди.
    А литовці з болота на світ не висовувалися; а угорці кам’яні стіни укріплювали залізними брамами, щоб великий Володимир  [Володаревич Галицький] до них не дістався, а німці себе тішили, сидячи далеко за синім [Середземним] морем.
    Буртаси, черемиси, вяда й мордва мед збирали князю великому Володимиру [Мономаху].    І [імператор] Мануїл Цар­го­­родський від своїх довірених слуг пересторогу мав; отримав (оскіль­ки вони великі дари посилали галицьким князям) звістку – як би Воло­димир  [Володаревич Галицький] його, Цисаря, [у Дунайському Пониззі] міста не взяв.
    А у ті часи болісно було християнам з вини великого Ярослава [Осмомисла Га­лицького] за [сина його] Володимира. І зараз [болісно] за Ярослава [Всеволодовича], за брата його Юрія, за князя Володимирського.
Примітки
1. Зiбрання Псково-Печер­сь­кого монастиря, ф.449, N60.
    2. Р.IV, оп. 24, N 26.
    3. Горский А.А. Проблемы изучения “Слова о погибели Рускыя земли” // ТОДР – Л., 1990. – Т.XLIII, ­– с.19.
    4. Словарь книжников и книжности Древней Руси ( ХІ - пер­вая половина XIV в.) /Отв. ред.  Д.С. Лихачев. – Вып. 1. – Л., 1987. – с.432.
    5. Лопарев Х. М. “Слово о погибели Рускыя земли”. Вновь найденный памятник литературы ХІІІ в. // Памятники древней письменности и искусства. – Спб., 1982. – № 34.
    6. Див: Словарь книжников и книжности Древней Руси С.432-434.
    7. 1238 – дата загибелі згаданого у тексті Юрія Всеволо­довича у битві на р. Сіті. 1246 р.– рік смерті  князя Ярослава Всеволодовича.
    8. “Па­мятники литературы Древней Руси (ХII век)”. – М., 1981. – С.130,131,544-546. Пiд­го­тов­ка тексту, переклад та ко­мен­тар Л.О.Дмит­рiєва.
    9. “Слово о погибели Рускыя земли”. Далі за текстом “Слово”.
    10. Полное собрание русских летописей. Т.38. (Радзивиловская летопись). ­– Л., 1989, ­– С.69.
    11. Матвіяс І.Г. Українська мова і її говори. ­– К., 1990. ­– С.73.
    12. Толочко П.П. Історичні портрети. – К., 1990. – С.193-195.
    13. Карамзин Н.М. Предания веков. ­– М., 1987. ­– С.241.
    14. Полное собрание русских летописей. ­Т.38. – С.165.
    15    “Отсeлh до угоръ”. (ряд.23). Автор окреслює кордони Київсь­кої дер­жави, починаючи з Галицького князівства. На галицьке похо­­джен­­ня твору вказують як зміст, так і фоне­тичні та лексичні ознаки пам’ятки. В іншому фрагменті (ряд. 46-64) автор зно­ву згадує кордони галицької землі, але у зворотньому порядку – з півночі на південь: “литва, угр|, нhмци” і далі Візантія. Цікавим є те, що автор обминає у переліку сусідню Вала­хію. Але у тексті є слово “отсeлh”, яке вказує на ту частину Галиць­кої землі, що межує з Валахією, тобто Буковину.
    16. Лихачев Д.С. Ис­следования по древнерусской литературе. – Л., 1986. – С.226-229.
    17. Мещер­ский Н.А. История русского литературного языка. – Л., 1981. – с.93.
    18. Мещер­ский Н.А. История русского литературного языка. – с.93.
    19. Вейс­ман А.Д. Греческо-русский словарь. – М., 1991. – С.722.
    20. В основу даної статті покладено доповідь на Всеукраїнській науковій конференції “Українська мова на Буковині” (Чер­нівці, 13-15 жовтня 1994 р.). Консультант – зав. кафедрою історії та культури української мови Чернівецького державного університету професор Н.Д.Бабич.

Резюме
Версия о том, что “Слово о погибели русской земли” пред­ставляет собой незаконченное произведение, созданное в 1238-1246 годы во Владимиро-Суздальском княжестве в связи с татаро-монгольским нашествием, является крайне не­убе­ди­тель­ной. Совершенно необоснованными и недопустимыми являются исправления, внесённые в текст исследователями. Мнение о том, что авторами или переписчиками памятника были допущены ошиб­ки (грамматические, географические и исторические), сле­дует отвергнуть как без­осно­вательное. Изучение и рекон­струкция памятника в соответствии с канонами палео­текстологии позво­лило установить, что “Слово...” ­–  законченное произ­ведение, созданное в 1212-1214 годах в Галиц­ко-Волынском княжестве автором из лите­ра­тур­ного окружения князя Вла­ди­мира Ярославовича Галицкого.
Summary
The version that “Slovo o pogibeli Russkya zemli” presents the not accomplished work, created in 1238-1246 in the Vladimir-Suzdal princedom in connection with the Tatarian-Mongolian invasion seemes to be extremely doubtful. The corrections made in the text by researchers are absolutely not resonable and un­per­mis­sib­le. The opinion that some grammatical, geographical and historical mistakes were made by the authors and rewriters of this memorial is to be rejected as an unfounded one. The investigation and reconstruction of the memorial in accordance to the canons of the paleotextology allowed us to state that “Slovo...” is an accomplished work, created in ­1212-1214 in Bukovyna (Halych-Volynian princedom) by the author, who belonged to the literary circle of Volodymyr Yaroslavovych Halytsky.
(Переклад Чуйко У.Д.)


01птах.png

Максимов Павло Олександрович – [11.VІІІ.1946, Чернівці – 26.ІV.1997, Івано-Франківськ]. Закінчив Саратовський медичний інститут. Відомий чис­ле­нними публі­ка­ція­ми з кирило-мефо­діївсь­кої тематики, епі­гра­фі­ки, а також тексто­ло­гічними розвід­ками пам’яток галицько-буковинської літе­­ратурної школи ХІІ–ХІІІ ст.  Служив військовим лікарем. Два роки був начальником інфекційного відділення Кабульського шпиталю (Афганістан). У 1986—1992 роках працював начальником медичної служби аварійно-рятувального загону Чорнобильської АЕС.

Вперше надруковано в часописі "Галицько-буковинський  хронограф. Гуманітарний альманах", Івано-Франківськ-Чернівці, №1, 1996 рік.

Profile

tretyak_igor
подорожі позбавляють від ілюзій
Website

Latest Month

June 2018
S M T W T F S
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Tags

Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel